Я
– Президент України!? Чому б ні? Усе можливо, адже на президентів не потрібно
спеціально вчитися. Живу в Україні з народження, мовою державною володію. Ось
досягну 35-річного віку і цілком можу претендувати на цю посаду. Отже, у мене
ще є вдосталь часу, щоб заробити 2 мільйони гривень для внесення застави у виборчу комісію, та й на
рекламу себе коханого теж треба чималенька сума. Але поки що я учень, то ж
подумаю над виборчою програмою. Це дуже важливо, бо український народ ретельно
вивчає передвиборчі обіцянки кандидатів. Мої сусіди-дядьки перед кожними
виборами ледь не б'ються, доводячи один одному, чий
претендент кращий.
Отож, стати Президентом
України я зможу десь років через 18. Сподіваюся, що до того часу мої
попередники збережуть державу, докладуть усіх зусиль, щоб війна на сході
закінчилася, повернуть втрачені землі (вони це обіцяли зробити!). З корупцією,
сподіваюся, уже покінчено, як із страшним сном, і Україна вже отримала
безвізовий режим. У Верховній Раді зранку до ночі трудяться над законопроектами
200 народних обранців, їх баталії проходять лише у словесній формі з
дотриманням етики ділового спілкування. Життя пересічних українців тече
спокійно, безтурботно. Діти відвідують садочки, школи, вузи обирають виключно
свої (минули ті часи, коли наші студенти оббивали польські пороги), тепер
європейці мріють вчитися в університетах
Вінниці та Кропивницького. Люди середнього віку працюють на благо своїх родин у
себе вдома, а держава гідно оплачує їхній труд, дбає про відпочинок. Пенсіонери (не лише колишні
депутати та чиновники!) отримують щорічні путівки на екскурсійні тури, відвідують курорти в
різних куточках світу. А Україна славиться не лише гарними дівчатами, а й
чудовими туристичними об'єктами, розвинутою медициною,
сучасними вітчизняними автомобілями, рівними дорогами, чистими узбіччями…
І ось я, молодий, амбітний,
наприклад, вчитель історії чи лікар-кардіолог, стаю
Президентом України! Я з великим хвилюванням і неймовірною гордістю промовляю слова
присяги: "Я,
Ліповка Роман, волею народу обраний Президентом України, заступаючи
на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні…» Скажете, щось ти, хлопче,
розмріявся? А чому б і не помріяти! Думаю, Президентом такої Держави мріяв би
стати кожен українець! І що б я робив, зайнявши найвищий пост? Відповідь проста - я подякував би усім українцям за довір'я : « Тепер - я ваш
слуга і «зобов'язуюсь усіма своїми
справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни
і добробут українського народу, обстоювати права і свободи громадян,
додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки
в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі".
Отже,
шановні нинішні керівники, у вас ще є час, щоб здійснити мою мрію.
Робіть для України все можливе! Не забувайте своїх передвиборчих обіцянок і
намагайтеся їх виконати. Багатостраждальний український народ заслуговує на те,
щоб жити в мирі, щоб не шукати щастя в чужих краях, щоб пишатися тим, що ми – Українці!
Ліповка Роман, 2000 р.н.,
Заваллівська школа-інтернат І-ІІІ ст.,
10 клас
Немає коментарів:
Дописати коментар