Українські письменники, які відомі майже кожному українцю, були номінантами Нобелівської премії з літератури. Щоправда, з різних причин, вони, на жаль, не увійшли у списки лауреатів.
І найцікавіше — кандидатури представлених письменників висували відомі зарубіжні і впливові особистості. Це вкотре доводить, що українська література мала неабияку вагу за кордоном.
Кандидатуру Івана Франка запропонував професор та доктор філософії з Відня Йосип Застирець. Позицію професора підтримав також шведський історик Г. Гярне. Відомо дві причини, чому Іван Франко так і не став лауреатом цієї премії. Перша — що лист від Застирця прийшов надто пізно, список номінантів уже був затверджений. Друга — смерть Івана Франка.
Після того, як світ побачив трилогію «Волинь» Уласа Самчука, його кандидатуру на здобуття Нобелівської премії з літератури висунув журнал Торонто «Соврємєннік». Проте, аби її затвердити забракло рекомендації нобелівського лауреата.
Василь Стус — відомий український поет, перекладач, прозаїк, критик, літературознавець, правозахисник — теж у списку номінантів. Творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а самого поета на 12 років заслали до Сибіру. Кандидатуру висунув нобелівський лауреат Генріх Бель. Саме в той час Василь Стус згинув у таборі для політв’язнів, тому його кандидатуру так і не розглянули.
Олесь Гончар — український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч, перший лауреат премії імені Тараса Шевченка, голова Спілки письменників України. Його кандидатуру висунула українська діаспора після того, як у 1989 році з’явилося видання його «Собору» англійською мовою.
Микола Бажан — український радянський письменник, філософ, громадський діяч, перекладач. У 1970 році його кандидатуру на Нобелівську премію висунув на розгляд Омелян Пріцак — відомий у світі український вчений-славіст і тюрколог.
