ДО УВАГИ 11-КЛАСНИКІВ!!!

Постмодернізм як літературне явище

Постмодернізм — це своєрідний літературний феномен. І хоч він ще мало вивчений, але постмодернізм уже органічно увійшов у канву української літератури. До цього напряму належать письменники-сучасники, чиї твори відзначилися особливими рисами. Постмодерністами є відомі вам Сергій Жадан, Оксана Забужко, Юрій Іздрик, Юрій Андрухович.

Постмодернізм сьогодні – це культурологічний феномен, зміст і термінологія якого поки що не з’ясовані остаточно. Як правило, літературний процес багатьом сучасникам видається тією або іншою мірою хаосом. Це стосується будь-якої літературної доби. Тож невипадково, що на початку ХХІ ст. певною мірою хаотичною видається література постмодерну.

Естетичною природою цього явища є поєднання і органічне співіснування різних художніх систем. Постмодерн виник внаслідок відчуття письменниками кінця історії, певної епохи. Це естетичний бунт проти всього радянського, нова форма існування української ідеї. З огляду на вище сказане, тема дослідження постмодернізму є актуальною.

Постмодернізм – не просто літературний напрям. Він претендує на вираження загальної теоретичної «надбудови» сучасного мистецтва, філософії, науки, політики, економіки, моди. Сьогодні науковці говорять не лише про «постмодерністську творчість», а й про «постмодерністську свідомість», «постмодерністський менталітет», «постмодерністський умонастрій» тощо.

Провідними ознаками постмодерністської літератури є іронія, «цитатне мислення», принцип гри. Загальне осміяння і глузування над усім є тотальною іронією. Численні постмодерністські художні твори характеризуються свідомою настановою на іронічне зіставлення різних жанрів, стилів, художніх течій. Твір постмодернізму – це завжди висміювання попередніх і неприйнятих форм естетичного досвіду: реалізму, модернізму, масової культури.

Наступним головним принципом постмодернізму є цитата, що означає для представників цього напряму цитатне мислення.

В українську літературу постмодернізм увійшов непомітно. У поезії він більш притаманний Е. Андрієвській, Р. Бабовалу, С. Гостиняку, у прозі – В. Медведю, Ю. Андруховичу, Є. Пашковському, О. Забужко.

З розпадом СРСР, коли особливо унаочнилася неспроможність соціалістичного способу життя, розпочалася дискусія, що точилася переважно довкола трьох засадничих питань:

1. Що таке постмодернізм?
2. Чи можливий український варіант постмодернізму?
3. Постмодернізм – явище позитивне чи негативне?

Тим, хто не сприймав демократію з її плюралізмом та культурним різноманіттям, здавалося, що постмодернізму можна уникнути чи заборонити його.

Український постмодернізм був, насамперед, антитезою не модернізму, яким цікавився і з яким співіснував, а антитезою тоталітаризму і соцреалізму.

Отже, вивчення і аналіз літературних статей дає підстави стверджувати, що постмодернізм – це образно-стильова система, що увібрала в себе художній досвід багатьох попередніх епох. Вона відрізняється потужним розвитком інтелектуальної тенденції і є черговою ланкою в ланцюгу історії. Постмодернізмом в українській літературі називаємо творчість письменників кінця 1980-х рр. – початку ХХІ ст.

Сучасна українська література не може розвиватись без інновацій у світовій літературі, тому таке явище, як постмодернізм, є і у нашій країні. У поезії він більш притаманний Е. Андієвській, Р. Бабовалу, С. Гостиняку, у прозі – В. Медведю, Ю. Андруховичу, Є. Пашковському, О. Забужко. Дата виникнення постмодернізму залишається дискусійною. Більшість дослідників сходяться на тому, що перехід від модернізму до постмодернізму припадає на середину 1950-х рр. У 1960-і – 1970-і рр. постмодернізм охоплює різні національні літератури, а у 1980-і рр. він став домінуючим напрямком сучасної літератури і культури.

Провідними ознаками постмодерністської літератури є іронія, “цитатне мислення”, інтертекстуальність, пастіш, колаж, принцип гри. У постмодернізмі панує тотальна іронія, загальне осміяння і глузування. Численні постмодерністські художні твори характеризуються свідомою настановою на іронічне співставлення різних жанрів, стилів, художніх течій. Твір постмодернізму — це завжди висміювання попередніх і неприйнятних форм естетичного досвіду: реалізму, модернізму, масової культури.

Іншими характеристиками постмодернізму є невизначеність, театральність, гібридизація жанрів, співтворчість читача. А найпоширенішими образами-метафорами постмодернізму є карнавал, лабіринт, бібліотека, божевілля. Особливе значення у постмодернізмові надається текстовій структурі, власне, текстові у тексті.

Характерні ознаки сучасної поезії

«Переобтяжена цвітінням» (Юрій Андрухович у 90-х роках висловив думку, що сучасна українська поезія стає дедалі кращою, «незабаром її читатимуть виключно поети»).
Багатство тематики, стильових і жанрових знахідок.
Поступається прозі за динамізмом саморозгортання інтелектуального сюжету, але виграє в інтенсивності метафоричного орнаменталізму.
Представлена кількома поколіннями поетів:
*«шістдесятники» (Ліна Костенко, Іван Драч, Ірина Жиленко, Борис Олійник та ін.);
*«київська школа» поетів (Віктор Кордун, Василь Голобородько, Микола Воробйов, Василь Рубан та ін.),
* поети-дисиденти (Ігор Калинець, Тарас Мельничук, Степан Сапеляк та ін.);
* «вісімдесятники» (Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, Іван Малкович, Забужко, Оксана Пахльовська, Іван Козаченко та ін.);
*«дев’яностники» (Кость Москалець, Роман Скиба, Павло Вольвач, Сергій Жадан, Іван Андрусяк, Віктор Неборак, Василь Махно та ін.).

Характерні ознаки сучасної прози

Жанрове розмаїття, пошуки нових мотивів, мистецьких ідей.
Відхід від лірико-романтики, патетики, трансформація химерної стильової течії (Олександр Ільченко, Віктор Міняйло, Володимир Яворівський, Євген Гуцало) у прозу постмодерністів.
Активна творча діяльність прозаїків старшого покоління: звернення до історичної тематики (історичний роман Ю. Мушкетика «На брата брат» (1996), М. Вінграновського «Северин Наливайко», Р. Іваничука «Орда» (1992), «Рев оленів нарозвидні» (2000), роман у віршах Ліни Костенко «Берестечко» (1999); дослідження екзистенціальних проблем буття людини (роман-епопея Валерія Шевчука «Стежка в траві. Сага про Житомир» (1994).
Постмодерне світобачення, у центрі творів – «маска «автора.

Існування двох шкіл прозаїків:

1) «київсько-житомирська» – перевага екзистенціальних мотивів, герой творів – інтелектуал, рафінований інтелігент (В’ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Олесь Ульяненко, Богдан Жолдак, Любов Пономаренко, Євгенія Кононенко, Оксана Забужко, Володимир Діброва та ін.);

2) «львівсько-франківська» – перевага гри та іронії, карнавалу і травестії, герой – маргінал (міський житель – вихідець із села), сільська людина з комплексом меншовартості (Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Юрій Іздрик та ін.).

Характерні риси сучасної драматургії

наповнена інтелектуалізмом;
перехід до модерного моделювання дійсності, звільнення від традиційних шаблонів;
поєднання поезії, філософії, моральності, вчинків героїв у драматичному творі;
колажний принцип побудови твору;
поява імен-абстракцій, імен-символів;
перевага камерності;
звернення до проблем сучасної школи.

Представники сучасної драматургії:

Василь Босович (п’єса «Ісус – Син Божий»);
Ярослав Стельмах («Стережися лева», «Синій автомобіль», «Шкільна драма», «Привіт, синичко»).

Сучасні літературні організації, угруповання, товариства, школи (відгалудження української літератури)

« Вісімдесятники »	Василь Герасим’юк, Ігор Римарук, Іван Малкович, Оксана Забужко, Оксана Пахльовська, Іван Козаченко
Національна спілка письменників України (НСПУ, оновлена в 1991 р. (І з’їзд), 1996 p. (II з’їзд), 2001 p. (III з’їзд)	Понад 1,5 тис. членів. До 2001 р. – очолював Ю. Мушкетик, з 2001 р. – В. Яворівський
Асоціація українських письменників (АУП), з 1997 р.	Понад 100 письменників, президент – Юрій Покальчук, згодом – Тарас Федюк
«Бу-Ба-Бу» (Бурлеск, Балаган, Буфонада), з 1985 р., м. Львів	Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Ірванець
«Нова дегенерація», з 1992 p., м. Івано-Франківськ	Іван Андрусяк, Іван Ципердюк, Степан Процюк
«Пропала грамота», з 1991 р., м. Київ	Віктор Недоступ, Семен Либонь, Юрко Позаяк
«Західний вітер», з 1992 р. м. Тернопіль	Віталій Гайда, Борис Щавурський, Василь Махно, Гордій Безкоровайний
«ЛуГоСад», з 1986 р., м. Львів	Іван Лучук, ТІазар Гончар, Роман Садловський
«Червона фіра», з 1991 р., м. Харків	Сергій Жадан, Ростислав Мельників, Іван Пилипчук та ін.

Аналіз та стислий зміст уривків

з "Повісті минулих літ"

Програма ЗНО 2018

Список літератури для ЗНО, згрупований за стилями

Як визначити віршовий розмір?

1) Прочитати перший рядок строфи (вірша) і порахувати логічні наголоси.

Увага! Графічні і фонетичні слова не завжди збігаються.

Смію ́ться, плáчуть солов’ї ́

2) Порахувати кількість голосних у рядку. Скільки голосних, стільки й умовних позначок (U—).

Сміються, плачуть солов’ї - 8 голосних.

3) Позначити логічні наголоси над відповідними голосними.

Смію ́ться, плáчуть солов’ї ́

4) Наголошені склади позначте рискою —, а ненаголошені - дужкою U.

U—U—UUU—

5) Олівцем (або уявно) проставте вертикальні риски через кожні два знаки у схемі. Якщо комбінації збігаються, то стопа двоскладова (ямб або хорей). Якщо ні, то проведіть вертикальні риски через кожні три умовні позначки. Якщо комбінації однакові, це трискладова стопа (анапест, дактиль або амфібрахій).

Увага! У рядках може бути ненаголошена строфа - пірихій UU. На визначення розміру вона не впливає. Укінці стопа може обриватися (U або —)

U—/U—/UU/U— - ямб.

6) Визначте розмір ще одного рядка, щоб остаточно переконатися у вашій відповіді.

І б’ю ́ть пісня ́ми в гру ́ди:
U—/U—/U—/U - ямб

7) Якщо комбінації не збігаються, то визначити розмір вірша неможливо. Він може бути написаний не у силабо-тонічній системі, а в тонічній або в силабічній.